Work Text:
Тіма любила його родина, принаймні він так собі казав. З кожним днем стверджувати це ставало все складніше. Минуло лише декілька місяців відтоді як він повернув Брюса з потоку часу а з ним вже ніхто не підтримував зв’язок.
Було боляче і він був один. Він не з’язувався з титанами відтоді як повернувся. Це викликало занадто багато емоцій бачити як команда продовжує існувати навіть після смерті Кона і Барта, він відмовився читати будь яку інформацію стосовно титанів.
Його мати померла як і Батько трохи пізніше, вони ніколи не були особливо близькими але новина вдарила його і збила з ніг. Він любив своїх батьків але не відчував особливого суму за людьми яких бачив так рідко, його прожирало почуття провини.
Він більше не говорив до кажанів поза роботою. Раніше він би говорив з Стеф але після того як вона повернулася від своєї «смерті» він не мав сил навіть глянути у її вічі. Касс завжди намагалася поговорити з ним але в неї вистачало своїх справ, вона нарешті почала більше насолоджуватися світом. Також Дюк але Тім ніколи не розумів хлопця як і тей його попри близький вік.
Барбара, та на яку він завжди дивився вона не була Робіном, вона перша та оригінальна Бетгерл, Оракул єдина людина яка була на рівні з ним в техніці або навіть трошки краще якщо він чесний. Але вона також та хто ніколи не ініціював жодної розмови з Тімом, лише повідомлення або накази як Оракул.
Дік, він раніше був найближчим що Тім мав до сім’ї, але він не міг чути Діка та не чути як він називав його божевільним. Йому досі боліло за мантію Робіна, він все одно збирався віддати місце дитині, але це було відібрано в нього без права голосу. І попри всі усмішки які чоловік дарував Тіму він жодного разу вибачився чи показав що йому шкода за те трапилося.
Тім відчайдушно хотів стати хорошим старшим братом для Деміана. Він був готовий вибачити дитині все, тільки б він попросив пробачення. Деміан нагадував йому себе, але в розбитому серці дитини не було місця для Тіма. Тім розумів це, він справді розумі але образа та біль не зникали від розуміння.
Джейсон, його Робін, чоловік який намагався зробити з нього приклад, майже убивши. Людина яка насправді була найближчою йому нині, та яка так само була ігнорована родиною. Але пропри це схоже що Джейсон досі його зневажав. Він ніколи не називав його заміною, але його слова були просочені кислотою.
І нарешті Брюс, чоловік який був його наставником, одночасно найближча та найбільш далека людина від буття його батьком. На початку все виглядало ніби все стане краще, але з часом стало тільки гірше. Він отримав подяку коли витягнув Брюса з часового потоку, чоловік говорив як сильно він любить Тіма та наскільки вдячний йому. Він ридав в його руках дякуючи що повернув його до його родини, його дітей. В його серці розквітали надії які зів’яли так швидко як це було можливим. Вони більше не говорили між одне одним окрім як про патрулі або WE. Можливо Тім ніколи не був сином Брюса, можливо він був лише хорошим партнером в боротьбі з злочинцями. Тім знає краще ніж казати що він був заміною, він би ніколи не зміг замінити жодного з дітей Брюса.
Саме тому замість патруля він вже вкотре цього тижня сидів на даху одного з будинків та пив. Цей будинок не був на шляху жодного з патрулів, він не був так далеко від маршрутів, але його ніколи не бачили. Він вже втретє цього тижня не йде на патруль повідомляючи про це лише коротким смс.
Він хотів нічого не казати, глянути скільки часу знадобиться щоб помітити що його немає. Але він не міг дозволити постраждати людям залишивши свою територію патрулю без захисту.
Тім виправдовував свою родину що його не шукають і не зв’язуються адже вірять в нього і що їм вистачить простого смс. Глибо в душі був голос який говорив що це неправда і їм просто все одно. Що якби це був хтось інший, було б більше питань, що вони йому не довіряли а їм було чхати на нього.
П’ючи дороге віскі з колекції батьків він дивися на Готем та уявляв як Деміан говорить про його явну нестачу кваліфікації та професіоналізму, Дік мовчки погоджується як і решта кажанів. Можливо Брюс би сказав йому щось, але це певно було б щось схоже не те що він казав їм усім коли вони вказували на проблеми Зеленого Ліхтаря.
В його шлунку зав’язувався вузол який болів. Можливо йому варто було залишитися з Ра а не підривати його бази. Хоча ні це було б занадто нудно, та й старий пень не заслужив щоб Тім служив йому, ні як підлеглий ні як спадкоємець. Хлопець сухо засміявся собі під ніс, він приклав до губ пляшку роблячи останні ковтки перед тим як вона стане пустою.
Можливо йому варто стрибнути.
Саме коли такі думки з’являлися в його голові хлопець знав що пора додому. Навіть якщо він вб’є себе він не зробить це так безладно. Він багато думав про свою смерть. Завжди вважав що помре на полі бою, проте останнім часом він все більше схилявся до думки забрати власне життя. Піти на власних умовах, так він це називав.
Попри все Тім не любив біль і хотів би піти без болю. Думка випити ліків здавалася йому розумною, спершу. Та з подальшими роздумами виявилося що це може бути досить неприємною смертю, не романтичним кінцем уві сні без болю. Купити препарат який зробить бажаний ефект не було варіантом, він знав що за ним слідкують. Він не був впевнений але не хотів перевіряти. Стрибнути з даху було б швидко але він не хотів травмувати випадкових перехожих, а стрибати в гавань Готему було поганою ідеєю навіть для самогубців, до того ж течії можуть віднести його тіло куди завгодно.
Перерізати вени, це був би його вибір, спокійна смерть від крововтрати і він міг зробити це вдома на ліжку. Щодо болю він би випив обезболююче яке має в аптечці кожен кажан, тоді навіть момент перерізу вен не був болючим. Хоча Тім думає коли справа дійде до дій він захоче відчути як життя покидає його.
Він посміхнувся кинув останній погляд на горизонт міста та хитаючись пішов додому. Завтра він мав зустріч.