Chapter Text
Пітер кинув коледж через два дні після закінчення першого курсу.
Тоні, який з моменту усиновлення фактично водив навколо нього хороводи у ролі батька, цілком логічно, розлютився, але хлопець був непохитний. До відома супергероя-мільярдера було доведено, що на Пітера зійшло одкровення на одній з вечірок Гаррі, на що Тоні запропонував йому кинути палити марихуану.
Насправді Пітер взагалі не знав, що робити зі своїм життям. Бути єдиною нормальною людиною серед групи супергероїв — це могло б здатися раєм, але, направду, воно було доволі-таки тяжко. Поки він виборював собі місце під сонцем у галузі передової генетики, «особливі» діти вже мали можливість працювати у підпіллі Щ.И.Т.а, стаючи Джеймсами-бляха-Бондами. У порівнянні з цим, коледж виглядав доволі дріб’язково.
І ось тепер він стояв із цілою вантажівкою органічних добрив і мішків з овочевим насінням під воротами напівзруйнованого угіддя, розташованого за дві години їзди від Вежі Месників. Тоні зараз десь із командою вчергове воював з прибульцями, а тому був не в курсі, що увесь свій банківський рахунок Пітер пустив на купівлю старої занедбаної садиби в чорта на рогах. Докори сумління Паркер відкидав, адже в його планах було облаштувати для себе невеличке укомплектоване тільки органікою пристанище. Провівши півжиття сиротою, він став цінувати покинуті речі. Хлопець справді просто хотів облаштувати маленький куточок, який би належав лише йому і нікому більше у світі.
Це буде круто. І ніякий супергерой не стане йому на заваді.
Розлогий гармидер із загниваючих бур'янів, плісняви, скрипучої деревини та гуляючих гектарів землі — ось, що собою являла садиба, і Пітер вже встиг у неї закохатися.
Добрива він перетягнув до старого сараю в кінці поля, ледь не потягнувши стегно, коли вивантажував лантухи з машини. У такі моменти він зовсім не відмовився б від суперсили Капітана Америки і його грудних м'язів, які в розмірі могли б позмагатися з кавунами. Те, що будинок гостро потребував ремонту, Пітер зрозумів, коли провалився ногою в підлогу на другому поверсі, заробивши пекучий, як зараза, поріз. У нього був деякий острах, що долівка під старим запорошеним ліжком вночі просто гупне вниз, але якимось дивом першу ночівлю він пережив без пригод.
Поснідавши мискою розбухлих пластівців, Паркер попрямував до сараю з добривами, щоб почати втілення свого плану. Певне вагання в нього викликали двері, точніше, їхня відсутність.
Серед розкиданого всюди перегною сидів оголений чоловік, довгі каштанові пасма його волосся повністю закривали обличчя. Пітер неквапом протер очі й оглянув картину ще раз. Голий чоловік усе ще був на місці. Його занедбане лице виражало потрясіння й дезорієнтованість, а ліва рука була металевою. Пітер подав голос:
— Ти ж у курсі, що сидиш на коров'ячому перегної? — запитав він ніяково, зім’явши край светра.
Мовчання затягувалося, і хлопець вже почав переживати, що цей божевільний своєю металевою кінцівкою зараз просто-напросто відірве йому макітру, але той лише похитав головою, видавши довге бурмотіння рубленою роснявою, що різала вухо. Пітер впізнав цю мову, бо коли Наташа нею розмовляла, це завжди звучало, як якась нецензурщина. Розгублений і спантеличений вигляд чоловіка спонукав Пітера зробити крок вперед і, знявши свого поношеного бордового светра, запропонувати його в якості прихистку для тої незначної кількості гідності, що ще не потрапила йому на очі. Хоча Паркер несвідомо відзначив, що фігуру чоловік мав статну.
— Я Пітер, а тебе як звати? — зрештою спитав він.
Мовчання протривало ще хвилину, перш ніж чоловік потягнувся за светром. Він зронив лиш одне слово.
— Актив.
Більша частина ранку в Пітера пішла на те, щоб вмовити незнайомця вийти з брудного сараю, в процесі ледь не схопивши кондратія, коли чоловік, як тільки опинився на вулиці, пустився в неочікуваний галоп, повністю ігноруючи светр, що сумно майорів за його спиною. Пітер не був певен, чи його угіддя потрапляли у фокус супутникових камер Д.Ж.А.Р.В.І.С.а, але він дуже сподівався, що ніхто не записує його біганину за чоловіком, що сяяв сракою посеред гнилих будяків. Тільки уявіть собі це відео на Ютубі. Їхня гра в квача несподівано добігла кінця, коли Пітер надибав полишену кимось сапку і привітався обличчям з багнюкою.
Решту дня було проведено за відмиванням загадкового чоловіка від екзотичного аромату коров'ячого перегною і переконливих запевнянь його в тому, що голі променади по будинку — це така собі ідея.
Вивчити зовнішність російськомовного втікача в деталях Пітер отримав змогу аж під вечір, коли сонце вже йшло зустрічати горизонт. Праве плече вигравало багрянцем величезного синця, і Пітер не одразу з жахом усвідомив, що, попри вибиту руку, чоловік за увесь цей час не проронив ані слова нарікань. Використавши практичні знання латання супергероїв, хлопець зафіксував йому кінцівку, та поспішаючи вниз по сходах, знов провалився в підлогу.
Він виділив чоловіку одну з найменш убитих кімнат і, з огляду на наявність у домі лише одного доходжалого й замурзаного матраца, Пітер застелив підлогу декількома прошарками старих перестьобаних ковдр та шерстяних покривал, щоб чоловіку було на чому спати. Одвівши незнайомця до його кімнати, хлопець з усією гостинністю, на яку тільки був здатен, поплескав по саморобному ложу. Чоловік мовчки присів і заплющив очі.
Засинав Пітер із крихкою надією, що чоловік не придушить його посеред ночі, та прокинувся він від лементу.
Хапаючи себе за скуйовджене волосся, незнайомець бився на підлозі й кричав дюжиною різних мов. На момент, коли чоловік нарешті зміг вирватися зі свого кошмару, придушений Пітер вже ледь дихав, мав величезний неприязний синяк на горлі та повні сліз очі. Не дивлячись на те, що потоплене в спогадах лице незнайомця було перекошене від горя, він все ж відпустив хлопця одразу, як тільки впізнав його обличчя. Пітер дав драла з кімнати брюнета, щоб не накликати ще більшої біди. Тієї ночі він так і не зімкнув очей.
Він все ж прийняв у сім'ю дивакуватого і смертоносного чоловіка, хоч той і намагався задушити його напередодні ввечері. Як виходець з неповної сім’ї, Пітер справді пишався цим рішенням. Він вірив у силу другого шансу і, крім того, йому були потрібні додаткові робочі руки. До речі, чоловіка він назвав Ніколай, просто, тому що. Тоні завжди казав йому ніколи не давати імен речам, про які він не збирається дбати. Пітер на 88,94% був певен, що прийняте рішення було правильним.
Ніколай ніби був навіть радий допомогти Пітеру у копанні зрошувальних траншей та висаджуванні огрядних рядів огірків. Він все ще був доволі тихим, але Пітеру здавалося, що робота його заспокоювала, та й мовчання це не було ніяковим, навпаки такий вид безтурботного буття, представлений важкою працею, не давав хлопцю думати про усе інше. Погляд сіро-блакитних очей, який видавав провину щоразу, як натрапляв на величезний фіолетовий відбиток руки на шиї Пітера, наштовхував хлопця на думку, що Ніколай, напевно, не такий вже й поганий.
Про бунтівну авантюрку Пітера Тоні дізнався, аж коли через два дні повернувся до Нью-Йорка. Йому знадобилося менш як дві години, щоб вистежити хлопця і чутливо витрясти з нього душу. Поки Паркер бовтався вниз головою, Залізна людина намагався опанувати себе і знов повернутися до раціонального мислення.
Хоч Тоні й озвучив своє розчарування, але не намагався переконати Пітера повернутися до навчання. Вони зайшли всередину і випили бридкого лимонаду з водопровідної води. Старк заприсягнувся поки що зберігати таємницю хлопця, і пішов, пообіцявши привести це місце до ладу. Слава богу, Ніколай увесь цей час був у полі, бо Пітеру справді не хотілося вплутуватися зараз у ще одну сварку.
Через тиждень Пітер вирушив до міста, щоб купити більше припасів та одяг для Ніколая. Ще одним його придбанням стала велика аптечка.
Ніколай виглядав цілком задоволеним новим вбранням, яке ще й було йому по розміру, і їхнє мирне житіє пішло своїм звичаєм. Те, як посаджені ним зернини проростали у світ новими паростками, викликало в Пітера справжнє захоплення. Ще й Ніколай виглядав помітно щасливішим під час праці.
Через два дні, притягнувши безліч припасів та цілу бібліотеку інструкцій, Тоні пообіцяв долучитися до Пітера, як тільки закінчить свої справи з Капітаном Америкою. Був там один такий загублений вбивця, якого ніхто не міг знайти. Стів Роджерс їхав стріхою. А Пітер тим часом вчив Ніколая фарбувати стіни. Вони зійшлися на тому, що кімнату чоловіка буде пофарбовано в синій колір, а кімнату Пітера — в лимонно-жовтий.
Лише три тижні знадобилося Ніколаю, щоб взяти під свою опіку цілий загін безпритульних псів. Пітер не мав жодної гадки, звідки вони усі взялися. Умови їх утримання не обговорювалися, оскільки собаки все одно ночували тільки у кімнаті Ніколая або на подвір'ї. Пітер вважав, що вони зіграли певну роль у тому, що чоловік більше не волав по ночах, і це його справді тішило. Хлопець також помітив, що кістлявя лабрадорка з кремовою шерстю стала улюбленцею Ніколая.
Життя було прекрасне. Месники були зайняті порятунком світу, а Пітер — поїданням маленьких огірочків на обід.
Йшов третій день з перших жнив огірків, коли Пітер надибав настромленого на свій паркан мерця. Його прикрашав тісний червоно-чорний спандекс, а компостну яму Пітера — дві довгі катани, що стирчали звідти. В грудях чоловіка застряг металевий шип, а під його тілом зібралася ціла калюжа крові. Ніколай заштовхав хлопця собі за спину та націлив одну з катан у сторону мерця.
— Бляха, як же болить, — хрипко простогнав труп.
Зойк Пітера пішов доволі далеко від тембру дорослого чоловіка.
Паркер не мав уявлення, за що йому так таланило. Поки собачий загін Ніколая™ взяв чоловіка в тісне кільце, їхній вожак пильно стежив за понівеченим тілом, яке розташували в розкладному кріслі, насунувши на обличчя, в якості фінального штриха, побитий життям бриль. У дива́ Пітер не вірив, але цей чоловік зцілювався навіть попри дірку в грудях та переламаний хребет, а ще він не стуляв пельки, відколи його занесли в будинок.
— Боже, дякую, що не полишили мене догнивати, там сморід такий, що самі розумієте. Трясця, як багато собак. Гей, песику, песику. Гей! Не кусайся! Ай!! Рятуйте!!!!
Зітхнувши, Пітер промовисто подивився на свого російського батрака і продовжував це робити, аж поки той гучним свистом не відкликав хвостатих посіпак, щоб ті дали незнайомцю в спандексі стікати кров’ю в тиші та спокої.
Заснув хлопець, не стягнувши закривавлених джинс. Він відійшов до Морфея, навіть не долетівши головою до подушки.
Вранці від Спандекса не залишилось нічого окрім записки з намальованим від руки пенісом. Разом з ними зникли й кабачки Пітера. Хлопець так і не спитав його ім’я.
Невпопад набігаючи до них протягом наступних двох тижнів, чоловік послідовно нищив молоді морквинки та капусту Пітера. Ніколай загнав йому в спину садовий кілок, на що Спандекс вибухнув лайливою тирадою, але подихати відмовився.
Спостерігаючи з дверей вітальні, як Ніколай з ентузіазмом душить Спандекса подушкою, Пітер остаточно упевнився, що тепер він ненавидить своє життя.
Якимось чином, за кілька тижнів він надибав аж двох вбивчих батраків.